У цьому матеріалі проаналізовані принципи створення Генерального плану Києва 2040, який опублікували 3 березня 2020 року. Підхід Генплану до майбутнього столиці протиставлено принципам містопланування Нової Програми Розвитку Міст, Лейпцизької Хартії і Стратегії розвитку Києва.

Читайте також переклад цієї статті англійською:
Kyiv’s new General Plan has failed. What will come next?

Генеральний план Києва 2040 містить чимало суперечностей, і місту варто переосмислити цінності, цілі та структуру владних відносин у процесі створення містопланувальної документації. Звичні, але застарілі планувальні рішення мають поступитися учасницькому, демократичному та цілісному процесу. Лише тоді Київ зможе створити майстер-план, який дійсно пропонує інноваційні, підтримані громадою рішення для поліпшення життя столиці.

Звідки все почалося

Вісімдесят століть минуло відтоді, як мешканки і мешканці Хірокітії, старовинного поселення на Кіпрі, створили першу відому «міську» вулицю. Жителі та жительки Хірокітії з власного бажання спершу спільно домовилися і побудували, а згодом підтримували центральну вулицю міста протягом декількох століть. Вона була не тільки вільним простором між будинками, а й місцем для спілкування, торгівлі та пересування (Lydon & Garcia, 2015). Приклад давнього Кіпру доводить силу горизонтальних, ініційованих мешканками та мешканцями процесів і нагадує про базову людську потребу формувати місто (Lefebvre & Nicholson-Smith, 1991a). Історія Хірокітії свідчить про важливу соціальну цінність міського простору і наголошує, що процес творення міста — соціальний.

Зменшення впливу мешканок і мешканців на процес творення і саму форму міста пов’язаний зі змінами, що почалися після епохи Середньовіччя. Населення міст зростало, а зміни політичної системи уможливили сильну, а іноді й авторитарну державу. Ієрархічна система іноді поглинала або й знищувала голоси мешканок і мешканців. Філософія Просвітництва, а потім модерністичний рух 20 століття пропагували раціональний підхід до планувальних та індустріальних технологій. Згодом вони стали поштовхом до виникнення ідеї побудови ідеального міста і посилення значущості ролі планувальни_ць* — архітектор_ок — інженер_ок (Ryan, 2017; Mumford, 1961; Sennett, 1996). Давні, вернакулярні практики спільного творення міського середовища зникли. Натомість професіонал_ки і політики_ні почали ухвалювати ключові рішення щодо майбутнього міста. Сьогодні професіоналізована, політизована і механізована реальність міста досі домінує в багатьох містах. Мешканці та мешканки таких міст переважно відчужені від містопланування. Київ — не виняток.

Після століть централізованого імперіалістичного містопланування і розбудови у 1990-х роках Київ отримав можливість відновити інтегрований і орієнтований на громаду розвиток міста. На жаль, цю можливість ми проґавили. Сьогодні українське містопланування опинилося в суперечливій позиції. Оскільки ні централізована, раціональна й ієрархічна радянська планувальна модель, ані вернакулярна, ініційована громадян_ками історична планувальна модель, не відіграють ключової ролі. Натомість період хаотичної приватизації 1990-2000 років призвів до формування точкового державного, міського і приватного впливу на планувальний процес. Така ситуація успішно підважила експертність радянських планувальни_ць і унеможливила новий критичний дискурс.

Сьогодні в Києві дискусії про використання і розвиток міського простору відбуваються за закритими дверима і вирішуються на користь конкретних бізнес-інтересів з мінімальною участю мешканок і мешканців (Verbytskyi et al., 2017, Cybriwsky, 2016). Водночас жительки і жителі страждають від наслідків поганого планування або від його браку: запарковані машини на тротуарі, смог у повітрі, небезпека у міському просторі. При цьому, будучи непоінформованими про своє «право на місто», вони не можуть встановити зв’язок між низькою якістю міського простору та недоліками у процесі прийняття рішень. Зрештою, громада не може вплинути на процеси міського рівня. Проте «міській неспокій» (англ. insurgent polis) (Swyngedouw, 2007) у вигляді сутичок між мешкан_ками і девелоперами навколо нових забудов стає все більш видимим, а на міському рівні триває корумпований процес ухвалення рішень.

Нещодавнє публічне обговорення Генерального плану 2040, який оприлюднили 3 березня 2020 року (Kyivgenplan, 2020), свідчить про разючу різницю в позиціях сторін. Жительки і жителі не довіряють міським органам влади, професіоналки і професіонали не мають солідарної артикульованої позиції, а міська адміністрація не відкриває жодних можливостей для дискусії.

Генеральний план Києва складний для розуміння. Візуальне представлення схем і термінології заплутане, читачі та читачки мають розбиратися з десятками схожих кольорів на мапі, які мають різні функціональні призначення. Наприклад, садибна забудова і пляжі позначені однаковим кислотно-зеленим кольором. Генеральний план також містить терміни без належного тлумачення: міська дорога, регіональна дорога, захисна зелена зона, лугопарк та інші [ред. ознайомитися з ними можна на офіційному сайті Київгенлан, слайд 6].

Попри це, планувальни_ці з Інституту Генплану очікують, що громадське обговорення формально вдасться провести. Активісти й активістки не довіряють офіційному обговоренню і запустили альтернативну платформу «Генплан киян» для дискусій.

Теперішня онлайн-дискусія і критика стосується окремих аспектів Генерального плану. У цій серії статей ми також не пропонуємо всеохопний аналіз положень. Натомість у цій серії матеріалів ми хочемо окреслити три ключові проблемні наслідки Генплану 2040 і проаналізувати засадничі принципи міського планування в Києві.

  • У першій частині ми розглянемо теми публічного простору, сталого розвитку й інтегрованого планування в Генеральному плані, щоб показати, якими можуть бути негативні наслідки ухвалення цього документу.
  • У другій — далі заглибимося у проблеми і недоліки процесу ухвалення рішень, опишемо цінності та принципи, за якими, на наш погляд, створюється Генеральний план.
  • У завершальній третій частині ми відкриваємо поле для дискусії про можливі шляхи створення нового процесу планування. «Поверення до Хірокітії» означатиме децентралізацію планувальних рішень, посилення влади громад над локальним плануванням і фокус на потребах людей при ухваленні рішень.

Частина І. План, який пропонує минуле замість майбутнього

Генеральні плани вважаються комплексними документами, що враховують усі нюанси планування. Однак новому Генеральному плану Києва не вдалося впоратися з аналізом і плануванням сучасного міста. Цей документ застарілий щонайменше у трьох аспектах: він пропагує радше нестале, ніж стале мислення, поглиблює дезінтегрованість просторового планування і заперечує важливість публічного простору.

Парадигма нескінченного зростання: як Генеральний план ігнорує життя після кліматичних змін

Київ належить до одного з найменш придатних до життя міст, згідно з індексом EIU (117/140) та рейтингом Mercer (173/221). Столиця України не має того рівня якості життя й політики збереження довкілля, яких досягли такі центрально- й західноєвропейські міста як Відень, Берлін чи Варшава.

Збереження довкілля — нагальна справа у світі під загрозою глобальної кліматичної кризи. Втрата орних земель, погіршення якості води, забруднення повітря, збільшення забруднення пластиком — це лише декілька проблем, з якими зіштовхуються міські адміністрації у всьому світі. Потрібно негайно впроваджувати нові міські політики, спрямовані на вирішення цих проблем. Міське планування та проєктування має відіграти у цьому важливу роль, створюючи відповідні гнучкі стратегії — наприклад, заспокоєння дорожнього руху, СО2-нейтральне будівництво й умови для переходу до сталих джерел енергії. У новому Генеральному плані Києва немає прогресивного підходу до цих викликів.

У майбутньому національна безпека, здоров’я населення та економічний добробут України і Києва залежатиме від ощадливого і відповідального використання природних ресурсів. Посилення заходів для збереження довкілля міста має стати головною стратегією будь-якого плану розвитку міста. У новому Генеральному плані Києва ми виявили декілька недоліків у сфері збереження довкілля.

  • По-перше, у плані немає термінів та концепцій сучасного сталого проєктування.
  • По-друге, у ньому немає сучасних планувальних підходів до організації території міста, що вже стали нормою у багатьох країнах і міжнародних організаціях.
  • По-третє, цей план і далі використовує «традиційні» методи проєктування, що радше зміцнює нестале й безвідповідальне щодо довкілля планування.

Термінології сталого й екологічного розвитку немає. Документ справді посилається на Ляйпцизьку хартію. Однак нам складно простежити вплив проєктувальних політик Хартії на Генеральний план. Дискурсивно правильні слова «розвиток», «будівництво» і «зростання» згадані у тексті, відповідно, 278, 249 та 35 разів, що засвідчує надзвичайно дружнє ставлення до забудовни_ць. Захисни_цям довкілля приділено мало уваги у плані, а терміни «сталість», «стійкість» і «кліматичні зміни» згадані 21, 0 та 1 раз відповідно. У тексті не пояснено, як ці терміни стосуються Києва і його майбутнього.

Розуміння взаємозв’язків між запропонованими рішеннями — наприклад, будівництвом транспортної мережі та розвитком житлового будівництва — і їхнім впливом на природне середовище просто немає. Отже, питання захисту довкілля пропонують розв’язувати ніби саме по собі, не узгоджуючи з іншими пропозиціями. Створення підвалин екологічного будівництва, зменшення витрат на утримання, збереження та перевикористання старих споруд і земель можуть стати частиною системного розуміння ролі просторового планування для сталого проживання у місті. Зауважимо, що частина Генерального плану про захист довкілля не має жодних пояснень, чому або як ці рішення спрацюють. Тож ми піддаємо сумніву обґрунтованість рішень у цьому розділі Генерального плану. Цей дискурс можна підсумувати одним реченням: «Цілком нормально будувати де завгодно двадцятиповерхівки й вирощувати довкола них траву, щоб компенсувати екологічний дисбаланс».

Читайте також:
Екологічні проблеми і свідома поведінка: що знають жительки і жителі Києва

У плані не враховано найкращі світові практики сталих міст. Ми не знайшли у документі згадок про те, як Київ долатиме нагальну проблему високого забруднення повітря, послаблюватиме ефект теплового острову, запобігатиме затопленню вулиць чи скорочуватиме ланцюги постачання продуктів (food miles). У документі бракує окремих частин, присвячених швидкій відновлюваності міста в період криз і катастроф, а також немає реакції на питання глобальних змін клімату. Генеральний план пропонує подальший «розвиток» дорожньої інфраструктури, побудову мостів, інженерних комплексів і транспортних розв’язок, забудову нових житлових і офісних районів. Таке рішення є доброю звісткою для тих, хто прагне будувати.

Згідно з чинним Законом «Про стратегічну екологічну оцінку», наслідки для довкілля потрібно оцінювати, а після цього має відбуватися публічне обговорення підсумкового звіту (On Environmental Impact Assessment, 2018, sec. 9). Однак комунальне об’єднання «Київгенплан» стверджує, що розділ про захист довкілля у плані і є таким звітом. У розділі про захист довкілля немає обов’язкового спостереження і оцінки впливу запропонованих стратегій «розвитку». Бракує також роз’яснення методології дослідження, а його результати не обговорювалися публічно. Такий звіт міг би стати головним інструментом для обмеження амбіцій планувальни_ць і можливістю порівняти запропоновані цілі та їхню подальшу реалізацію. А також отримати дані для майбутнього циклу планування.

На останній сторінці документа в кінці списку «плану дій» ми знайшли декілька згадок про заходи впровадження «сталості». Жоден з них не вирішує проблем зростання обсягів використаної енергії та залежності від приватних автомобілів. Цей розділ лише демонструє відокремленість від планів у інших галузях. Впровадження використання відновлювальних джерел енергії пов’язане з кредитуванням від Міжнародного банку реконструкції та розвитку — замість пропозиції рішень, що залучали б муніципальне управління та землекористування. Програма вдосконалення енергоефективності існує у політичному та економічному вакуумі без згадок сучасних національних та міжнародних програм (державні «Теплі кредити», проєкт GIZ «Енергоефективність у громадах», проєкти Міжнародного банку реконструкції та розвитку). Згадувати Кіотський протокол тут абсурдно, оскільки пройшло вже шість років з часу прийняття Паризької кліматичної угоди та чотири роки з часу її ратифікації в Україні.

Зрештою, план спирається на застарілі й несталі ідеї планування. У розділі 9 та 12 пояснювальної записки можна знайти деякі екстенсивні планувальні рішення. Тут наведені рекомендації щодо збільшення в межах міста площі озелененої території з 18,2 до 23,2 квадратного метра на людину і створення так званих буферних парків, що мали б запобігати забрудненню рослин. Обидва регулювання вкладаються в історичні моделі міського планування соціалістичного міста, що мало чітко окреслені зони для роботи, відпочинку і сну й було теоретичним продовженням ідеї міста-саду. Такий підхід не передбачає аналізу та регулювання якості, різноманітності й доступності озеленених територій. В одних районах мешканки і мешканці мають доступ до великої кількості озеленених територій, у інших ці території приватизовані або заблоковані дорогами й залізничними шляхами. У плані не узгоджені зв’язки між наявними і запланованими зеленими просторами, що обмежує можливості для ходьби, їзди на велосипеді та пересування тварин.

Генплан не дає пояснення, як місто обслуговуватиме нові зелені зони. Дорогі озеленені території, що потребують постійного поливу і догляду за рослинами, не є сталим рішенням для міста. У Генплані не закладено створення парків з низькими вимогами догляду, стійких до повеней або біорізноманітних ландшафтів, таких як заболочені території (wetlands).

Багато заходів, окреслених у Генеральному плані 2040, призведуть до шкідливого й несталого просторового розвитку. Питання про захист довкілля тут поставлене надзвичайно слабко й проігнороване в інших планувальних рішеннях. Автор_ки пропонують обмежений набір рішень для адаптації до змін клімату.

Дезінтегроване планування

Сучасні плани міст враховують широкий спектр ідей, практик та організацій. Для таких елементів планування як транспорт, публічний простір, сталість, містопланування й розбудова спільнот існує низка міжнародних та національних керівництв і стандартів. Багато з цих ідей є у вільному доступі, їх поширюють неприбуткові та професійні організації онлайн, щоб задати орієнтир для створення якісних планів в усьому світі.

Новий Генеральний план Києва не пов’язаний з поширеними найкращими практиками міського планування. Натомість Генеральний план інтелектуально ізольований від локальних і глобальних стандартів планування — Нової Програми Розвитку Міст, Хартії публічного простору чи Ляйпцизької хартії.

Генеральний план не бере на себе відповідальності за інновації у місцевому плануванні. Він не враховує наявну Стратегію розвитку міста Києва, Концепцію розвитку велосипедної інфраструктури, Концепцію інтегрованого розвитку Подільського району. Генеральний план засвідчує зв’язки зі старим теоретичним дискурсом — міськими нормами, що були запроваджені у радянську добу й зазнали лише незначних змін за два десятиліття незалежності. У Генеральному плані ледь помітно згадують концепції інтегрованого чи сталого розвитку, але водночас наводять кожну норму будівництва та вказують, що тут взяли до уваги принципи Стратегії Києва 2025, Ляйпцизької хартії й ідей Нового урбанізму. Однак це твердження виглядає сумнівним.

Читайте також:
Київ: як взаємодіють органи міської влади і громадянське суспільство

Нова Програма Розвитку Міст зазначає, що країни та міста мають «приймати сталі, людиноцентричні, інтегровані, гендерно чутливі й чутливі до віку людини підходи до міського й територіального розвитку шляхом впровадження політик, стратегій, розвитку компетенцій та діяльності на всіх рівнях (...). Це має відбутися завдяки посиленню довгострокового й інтегрованого міського та просторового планування та проєктування, щоб (...) досягти позитивних наслідків урбанізації» (New Urban Agenda, 2016).

Крім того, Ляйпцизька хартія наголошує на потребі «більш активно використовувати підходи з інтегрованого міського розвитку», що означає одночасне і детальне вивчення відносин та інтересів, що стосуються міського розвитку. Хартія також наголошує, що «політика інтегрованого міського розвитку — це процес, у якому узгоджуються просторові, галузеві та часові аспекти ключових територій міської політики» (Leipzig Charter on Sustainable European Cities, 2007).

Стратегія розвитку міста Києва до 2025 року, яку Київська адміністрація оновила у 2017 році, також пропонує декілька напрямків планування «з урахуванням наявних галузевих концепцій розвитку і європейських норм / стандартів в галузі сталого міського планування та будівництва». А також «впровадження процедури стратегічної екологічної оцінки та інших видів експертиз і оцінок, передбачених європейським законодавством, при розробці Генерального плану м. Києва» (Kyiv City Development Strategy until 2025, 2017).

Згідно з цими настановами, ми мали б очікувати, що Генеральний план 2040 зверне увагу на галузеві міські стратегії у різних сферах — наприклад, на заходи Концепції розвитку велосипедної інфраструктури. Ця Концепція передбачає досягнення цілей Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року в сфері міської мобільності та підвищення рівня використання велосипедів для щоденних поїздок у місті до 5%. Головною ціллю є будівництво не менш ніж 24 км магістральних велошляхів до 2023 року (The Concept of Bicycle Infrastructure Development in Kyiv City, 2017).

Читайте також:
Пост радянський Поділ: трансформація промисловості і збереження архітектури

Наші знахідки у Генеральному плані 2040 щодо цієї галузевої стратегії не відповідають згаданим вище твердженням. Юридично обов’язковий Концепт розвитку велосипедної інфраструктури не згадано у ГП 2040, також у плані не враховані його цілі. Ба більше, з незрозумілих причин у ГП 2040 сказано, що програму велосипедної та пішохідної інфраструктури потрібно розробити у майбутньому, хоча концепт розвитку вже існує.

У Генеральному плані 2040 є ще один негативний аспект, що стосується ієрархічної системи планування. Бінарна логіка Генеральний план — План детального планування була підважена в запропонованій у 2019 році Концепції інтегрованого розвитку Подільського району (ISEK). Її створили як окрему стратегію, що охоплює цілий район. Цей офіційний, але юридично не обов’язковий документ розробили, щоб усунути недоліки Генерального плану 2020 на місцевому рівні та створити орієнтири для розвитку району відповідно до критеріїв екологічної, соціальної та економічної сталості.

Його створили за матеріалами напрацювань близько десятка воркшопів та обговорень з місцевими громадами. У Генеральному плані цей документ і важливість створення подібної стратегії для інших районів не вказані. Якщо міська рада ухвалить Генеральний план, впровадження Концепції інтегрованого розвитку Подільського району буде заблоковано, оскільки рішення, викладені в Генеральному плані, не відповідають тим, що запропоновані в ISEK.

Таких прикладів можна навести безліч, і ми згадали лише найбільш яскраві з них. У чинній версії Генеральний план не відповідає потребам сучасного великого міста зі складними інституційними рамками й багатьма заінтересованими сторонами. Генеральний план 2040 не відображає нинішнього плюралістичного суспільства участі, натомість побудований на застарілих поняттях про ієрархічну систему планування.

Генеральний план не розуміє публічний простір

Що сьогодні відбувається з публічними просторами у Києві? Узагальнюючи, можна говорити про тенденцію привласнення парків і вулиць автівками й вуличною торгівлею, а набережних і транспортних хабів — приватно-публічними «партнерствами» (Dronova & Maruniak, 2020; Mezentsev & Mezentseva, 2011, 2017). З іншого боку, у місті народжується практика спільного перетворення публічних просторів зусиллями мешканок і мешканців.

Читайте також:
Що таке міський публічний простір

Ми розглянули запропоновані у Генеральному плані 2040 ідеї щодо збереження публічного простору і демократизації його творення та використання. Ми знайшли чимало протиріч у тлумаченні публічного простору в тексті Генерального плану. Саме поняття «публічний простір» у Генеральному плані 2040 має гібридний характер радянської, авторитарної та приватизаційної моделей. Визначення «публічного» і громадського простору базується на попередньо визначених категоріях функціональності, що передбачає окремо відпочинок, спілкування, місце для культурних заходів або занять спортом чи навіть транспортну розв’язку (сторінка 22 у пояснювальній записці Генерального плану 2040). Генеральний план 2040 успадкував розуміння публічного простору з радянських часів і трактує його як контрольований, визначений простір. Таке трактування не передбачає доступності для всіх та поліфункціонального використання.

Ця проблема присутня й в українському перекладі Нової Програми Розвитку Міст, де термін «публічний простір» замінено на «громадський простір». Через це втрачається ключове розуміння спільного творення й колективного використання публічного простору. «Зобов’язуємося сприяти створенню безпечних, відкритих для всіх, доступних, екологічно чистих і якісних громадських місць, включаючи вулиці, тротуари та велосипедні доріжки, площі, набережні, сади і парки, які є багатофункціональними зонами соціальної взаємодії та інтеграції, забезпечення здоров’я та благополуччя людей, економічного обміну, а також культурного самовираження й діалогу між широким розмаїттям людей і культур».

Читайте також:
Map Me Happy: перші висновки мапування улюблених публічних просторів Києва

Аналіз публічного простору в Генеральному плані 2040 суперечить будь-якому сучасному розумінню публічного простору, а торговельні центри визначені як ключові місця нових публічних і громадських просторів. Замість залучення міських органів влади до розвитку нових відкритих і доступних територій автор_ки Генерального Плану 2040 передають відповідальність за місто забудовни_цям (сторінка 22 у пояснювальній записці ГП).

Більшість із запропонованих для розвитку відкритих просторів у центрі міста були насправді вже заплановані у радянський — або ще раніше, в імперський — період: адміністративні площі, набережні, транспортні вузли й релігійні місця. Виняток — «Мистецький арсенал», найбільш відомий національний проєкт з перетворення простору з індустріального на публічне використання, але і він закритий для відвідування без купівлі квитка. Перелік «успішних проєктів» у Генеральному плані досить сумнівний. Більшість згаданих проєктів порівняно неважливі, зокрема, оновлення кишенькових парків, які наполовину приватні й контрольовані.

Майбутній план розвитку публічних просторів, на жаль, відсутній у Генеральному Плані 2040. У документі немає чіткого розуміння важливості створення публічних місць — наприклад, на нових територіях, забудованих житлово-комерційними спорудами. Автор_ки Генерального плану 2040 відмовляються брати відповідальність за якість і доступність публічного простору у місті. У Плані подано лише один проєкт, що частково стосується публічних просторів, з пропозицією створити «Систему громадських центрів». Запропонований у легенді перелік нових і старих громадських центрів складно відстежити на карті. Пояснювальна записка не подає зрозумілих визначень термінів й і чіткого бачення майбутнього розвитку цих громадських центрів.

Автор_кам Генерального плану 2040 не вдалося запропонувати нову мережу міських просторів, що могла би зрівнятися з амбітними реалізованими проєктами радянської та імперської доби. Документу бракує амбіцій минулого та вміння застосовувати уроки сучасності. Загалом Генплан не пропонує нових ідей для майбутнього розвитку публічних просторів.

Наступна частина серії матеріалів про Генеральний план Києва 2040 незабаром з`явиться на Mistosite.

Над матеріалом працювали:

  • Олександр Анісімов, дослідник в Бюро нлайн, студент магістерської програми 4Cities Urban Studies (Університет Відня), go.oleksandr.anisimov@gmail.com. 

  • Анастасія Пономарьова, запрошена дослідниця відділу Урбанізму та міських студій (МІТ), Магістр містобудування (КНУБА), Urban Curators, shtnastya@gmail.com.

  • Брент Д. Раян, PhD, магістр архітектури, запрошений професор Міського дизайну та  державної політики, голова дослідницької групи Міського дизайну та девелопменту департаменту Міських студій та планування (МІТ).

Література

Cybriwsky, R. A. (2016). Kyiv, Ukraine: The city of domes and demons from the collapse of socialism to the mass uprising of 2013-2014. Amsterdam University Press.

Dronova, O., & Maruniak, E. (2020). Changing the symbolic language of the urban landscape: Post-socialist transformation in Kyiv. Handbook of The Changing World Language Map, 2941–2972.

Kyiv City Development Strategy until 2025. (2017). Executive Body of the Kyiv City Council (Kyiv City State Administration). https://dei.kyivcity.gov.ua/files/2018/1/11/Strategia.pdf

Kyivgenplan. (2020). General Plan of Kyiv 2040. Kyivgenplan. http://kyivgenplan.grad.gov.ua/

Lefebvre, H., & Nicholson-Smith, D. (1991a). The production of space (Vol. 142). Oxford Blackwell.

Leipzig Charter on sustainable European cities. (2007). 3. https://ec.europa.eu/regional_policy/archive/themes/urban/leipzig_charter.pdf

Lydon, M., & Garcia, A. (2015). Inspirations and antecedents of tactical urbanism. In Tactical Urbanism (pp. 25–62). Springer.

Mezentsev, K., & Mezentseva, N. (2011). Kyiv’s public spaces: Availability for population and modern transformation. 11(2), 39–47.

Mezentsev, K., & Mezentseva, N. (2017). Modern transformations of Kyiv public spaces: Prerequisites, manifestation and specifications. 22(1), 39–46.

Mumford, L. (1961). The city in history: Its origins, its transformations, and its prospects (Vol. 67). Houghton Mifflin Harcourt.

On Environmental Impact Assessment, Pub. L. No. № 2354-VIII (2018).

Ryan, B. D. (2017). The largest art: A measured manifesto for a plural urbanism. MIT Press.

Sennett, R. (1996). Flesh and stone: The body and the city in western civilization. WW Norton & Company.

Swyngedouw, E. (2007). The post-political city. BAVO (Ed.) Urban Politics Now: Re-Imagining Democracy in the Neo-Liberal City, 58–76. The Concept of bicycle infrastructure development in Kyiv city. (2017). In Концепція розвитку велосипедної інфраструктури в м. Києві. Kyiv city administration.

UN General Assembly. (2016). New urban agenda. Adopted at the United Nations Conference on Housing and Sustainable Urban Development (Habitat III).

Verbytskyi, I., Hryschenko, M., & Pyrogova, D. (2017). Doslidzhennya mekhanismiv zalychennya hromads`kosti do proсesy pryinyattia rishen` kyivs`koyu mis`koyu vladoyu. In Research of the mechanisms of public participation in the decision-making process by Kyiv city administration. CEDOS. https://cedos.org.ua/uk/articles/mekhanizmy-uchasti-hromadian-u-protsesi-pryiniattia-rishen-u-kyievi-rezultaty-doslidzhennia

Поділитися текстом