У рамках спільного проекту CANactions та Mistosite, в якому ми розповідаємо про життя CANactions, навчання, розвиток міст, країну та можливості позитивних змін, ми поговорили з Маркусом Аппенцеллером про сучасні тренди в міському плануванні, особливості організації простору в Китаї та Африці, а також про урбаністичну освіту.
Маркус Аппенцеллер — німецький архітектор та містопланувальник. У 2012 році разом з партнерами заснував власну фірму MLA+, яка має 8 офісів по всьому світу. Цього року Маркус виступатиме на Міжнародному архітектурному фестивалі CANactions, який відбудеться 20-21 квітня в Києві.
Я починав свою кар’єру з роботи в банку, проводив професійні банківські тренінги, потім вивчав юриспруденцію. Так і не закінчив університет: за рік до закінчення навчання я переключився на архітектуру — усе відбулося дуже швидко. Згодом я усвідомив любов до урбаністики і всього, що з цим пов’язано. Мені просто подобався рівень задач та екстра зусиль, яких треба докладати у цій сфері. Також оточення, в якому доводиться працювати, це не тільки ти і клієнти або представники органів влади, які власне ухвалюють твої плани, а й багато інших людей, а саме: акціонери, інженери, логісти, соціологи, економісти.
Я навчався в Чикаго і Штудгарті. Вивчав архітектуру, а після закінчення університету почав працювати. Першим проектом був план нового міста у передмісті Шанхаю. Я поїхав працювати над проектом у Китаї — країні, яку я ніколи не бачив, і в цьому, можливо, був увесь екстрим. Це була робота для досвідченого спеціаліста, навіть більше, ніж я заслуговував на той час. Проект не було кому вести, тож я став керівником, що дало поштовх моїй професійній кар’єрі.
Одним з найбільших проектів, над якими я працював, був мастер-план для перетворення олімпійської спадщини в Лондоні (простору, який був створений для Олімпійських ігор) у парк. Узгодження зайняло близько трьох з половиною років і ми досі працюємо над тим, щоби втілити проект у життя.
Про культурні особливості
Культурні відмінності значною мірою впливають на містопланування. Кожен може побачити це сам. Коли ви приїжджаєте в Лондон, гуляючи містом розумієте, що це Лондон. Їдете в Париж і бачите, що це Париж. Потрапляєте в Амстердам, прогулюєтеся — Амстердам. Це пов’язано з тим, що люди не тільки по-різному створюють простір, але й використовують його по-різному. Громадське життя в Парижі відрізняється від громадського життя в Роттердамі чи Берліні. Це спосіб, за допомогою якого люди можуть орієнтуватися у місті, те як люди користуються вулицями, що вони роблять на вулицях. Отже, культура — це дуже сильний діалог між людиною та місцем.
Читайте також:
«Астрід Лей: як насправді виглядає урбанізація»
Давайте порівняємо вулиці Роттердама і Шеньчженя на півдні Китаю. У Роттердамі вулиці часто є основними транспортними коридорами і водночас місцем, де можна припаркувати авто, місцем, куди виходять двері будинків. Я би сказав, не дуже багато варіантів використання. Якщо поглянути на вулиці в Шеньчжені, тут зовсім інша картина: набагато більше всього відбувається. Люди більше живуть на вулицях: вони зустрічають там своїх знайомих, там розташовані різні неформальні ресторани. Звісно, вулиці Шеньчженя також використовуються для проїзду і паркування. Однак, люди в Шеньчжені ведуть бізнес на вулицях: розстеляють ковдри і продають різноманітні товари туристам. Вулиці використовують і для того, щоби просто позависати з друзями. Набагато більше всього відбувається і це робить вулиці трохи перевантаженими, коли вони потрібні для трафіку.
У процесі планування потрібно завжди намагатися пов’язати знання, які ви отримуєте в одному місці, з потребами інших місць. Інколи можна використовувати досвід з Китаю або Росії для проекту, який ви реалізовуєте в Лондоні, або ж дізнатися щось нове про ситуацію в Африці, працюючи у Німеччині. Завжди є можливість чогось навчитися.
Про тенденції у містоплануванні
Є певні глобальні тренди, наприклад, пов’язані з тим, що все більше і більше людей переїжджає до міст. Є також тенденції, пов’язані зі змінами клімату, захистом довкілля. Це універсальні проблеми, які є повсюди, але їхні наслідки різні: десь стає більше дощів, а десь починаються засухи.
Говорячи про тренди, потрібно більше уваги звертати на регіональні контексти. Можна поділити світ на кілька частин. По-перше, стагнуючий світ: Північна Америка, Європа, Австралія і Південна Америка, де популяція вже активно не зростає. На противагу цьому є світ, що постійно збільшується, де міста «вибухають», — це я про Африку. Виклики для цих світів є різними.
У Африці мова йде про будування нових міст, часто просто з нуля в зеленій зоні (in the green field). А якщо розглядати стагнуючий світ, у більшості випадків це будівництво «вгору», це переосвоєння територій, які вже були урбанізовані, включені в місто. Це можна побачити в багатьох проектах, присвячених ревіталізації колишніх індустріальних зон: в Парижі, Лондоні, в будь-якому західноєвропейському місті, частково також і в Східній Європі. Отже, є два фундаментально різні підходи до містобудування — будування з нуля та переформування вже існуючих місць.
Про компактні міста
Якщо вкрай ефективно використовувати землю, то не залишається вільної території у межах міста і тоді доводиться будувати на околицях. Це стосується багатьох африканських, а також багатьох китайських міст, де кожен квадратний метр вже використаний по максимуму і пустої землі або колишніх індустріальних зон просто не залишилося.
Головна ціль — зробити міста компактними, щоби наявна інфраструктура була використана якомога більш ефективно. Коли ви будуєте і розширюєте межі міста до величезних розмірів, інфраструктура не може працювати нормально. Прикладом є громадський транспорт Лос-Анджелеса: його завантаженість дуже мала, оскільки щільність населення є низькою і на обслуговуваній території живе недостатньо людей. Це стосується і шкіл: якщо немає достатньо дітей для наповнення школи в певному районі, цей навчальний заклад складно зробити ефективним.
Читайте також:
«Компактне місто: нідерландський досвід»
Ідеальний варіант передбачає створення інфраструктури, а вже потім самого міста. В такому випадку ви не стикаєтеся з проблемною інфраструктурою, яка з самого початку не може витримувати навантаження. Країни Азії усвідомили це, і тому правильний підхід активно використовується у Південній Кореї, Сингапурі та Китаї. Вони спочатку будують лінії метро, а вже потім міста.
В Європі, зазвичай, робиться інакше. Як результат, спочатку ми розвиваємо міста, а потім стикаємося з проблемами на кшталт дорожніх заторів. І тоді намагаємося вирішити проблему в будівельній і транспортній інфраструктурі. Я вважаю, що інфраструктура має займати перше місце в процесі розвитку міст.
Потрібно не тільки побудувати інфраструктуру, а й обслуговувати кожен її кілометр. У великих містах з малою густотою населення ціна за обслуговування цієї інфраструктури на кожного мешканця є вищою. Це призводить до нераціонального використання бюджетних коштів. Міста, які є дуже великими територіально, але з низькою щільністю населення, є неефективними. Компактні міста мають перевагу.
Компактність є доцільною будь-де. Однак, потрібно розуміти, що таке компактність для різних країн та регіонів. Компактність Гонконгу буде дуже відрізнятися від північноамериканських міст. Компактнішими варто ставати з урахуванням місцевої культури і традицій.
Будь-яке європейське місто, до певної міри, спроектоване як компактне місто — це одна модель. Також є азійська модель, я вже згадував Гонконг, Сінгапур, Шанхай, великі частини цих міст також спроектовані, як компактні. Натомість околиці азійських міст інколи втрачають компактність. Передмістя Шанхаю, згідно міжнародних стандартів, побудовані доволі щільно. Хоча сама по собі країна не тяжіє до щільного будівництва.
Про Китай
Міста в Китаї досі ростуть. Люди продовжують переїжджати в міста. Однак цей процес дещо сповільнився порівняно з минулими двома декадами. Тим не менш, зараз ми стаємо свідками все частіших спроб ревіталізації всередині існуючих міст. У цьому немає нічого дивного.
Розвиток міст почався після того, як Китай відкрив свої двері на початку 1980-х років. Сьогодні пройшло вже 30-40 років з того моменту. Зазвичай, саме такий проміжок часу необхідний для проходження повного циклу оновлення кожної частини міста. Не так важливо, яку частину світу ви досліджуєте — Західну Європу, Східну, інші континенти, — 40-60 років — це типові часові рамки для оновлення частин міста, які вже не відповідають сучасним стандартам. Все це вже відбувається в Китаї, і в найближчі роки лише набиратиме оберти.
Про Африку
Міста в Африці ледь справляються з урбанізацією. Існує два ключові фактори. Перш за все, більша частина будівництва в Африці відбувається неформально: люди просто щось роблять, не маючи жодного реального плану. Далі, інфраструктура в Африці перебуває на мінімальному рівні — будується одна дорога, навколо якої зводяться будинки, населення збільшується, однак, іноді там відсутні вода, електрика тощо. Так створюються дуже великі, але водночас дисфункціональні міські поселення.
Цим питанням мають займатися не тільки урядові структури, а й професіонали у сфері міського планування. На мою думку, всі перераховані проблеми виникають, оскільки Африка не має урбаністичних традицій. Дві сотні років тому в Африці майже не було міст. Потрібен час для того, щоб народилися урбаністичні традиції та культура. Зараз африканські міста здебільшого пласкі з невеликими одноповерховими будівлями. Все це — залишки сільського образу життя і традицій. Ще поки не настав час для введення нових технологій і зародження нової культури для будування багатоповерхівок, які значно сприяють щільності міських поселень.
Про урбаністичну освіту
Урбаністи працюють більш абстрактно, це зовсім інший масштаб порівняно з архітектурою. До того ж, набір навичок істотно відрізняється на обох напрямках. В урбаністів він більш широкий: йдеться не тільки про просторовий дизайн і технології будівництва. Ми говоримо про міську економіку, транспортну систему, функції міста і густоту населення. Урбаністи мають більш різносторонні знання, якщо порівнювати їх з типовими архітекторами.
На програму з урбаністики частіше за все вступають спеціалісти у сфері міського планування, дисципліни, яка виникла на базі географії, але фокусується на роботі в містах. Вона займається збором і дослідженням статистичних даних. На дизайн тут не дуже звертають увагу. Інша група людей — архітектори, які поділяють моє захоплення урбаністикою. Третя група доволі різноманітна — це люди з різною освітою. Хтось раніше навчався на сценографії, інша людина працює в будівельній сфері в Африці. І от, ми поєднуємо усі ці три різні групи разом. Саме тому мені дуже подобається весь процес — багато різних людей, які мають дуже різну освіту.
Що б я міг порекомендувати Україні з приводу організації навчання у сфері урбаністики? Дуже важливо звертати увагу на навколишній світ у процесі навчання. Намагайтеся якомога більше навчатися не в кабінетах, а на вулицях, оскільки саме так можна отримати справжній досвід. Потрібно розуміти нинішні та майбутні виклики і бути уважними, бо, досліджуючи навколишнє середовище, ви неодмінно знайдете рішення, які будуть прийнятними саме в українському контексті.
Я вважаю, що планування впливає на життя людей набагато сильніше, ніж архітектура. Те, як міста будувалися в минулому, визначає наш спосіб життя сьогодні. І той підхід, який ми зараз використовуємо під час планування, матиме вплив на життя наших дітей та онуків. Планування міста, розташування вулиць — все це житиме довше, ніж окремі будівлі. Наприклад, площа в одному з міст Італії, яка раніше була цирком чи театром, стоїть і сьогодні. Існує багато сучасних парків, які в минулому використовувалися в якості фортифікаційних споруд у часи Середньовіччя. Такі типи структур характеризуються стійкістю та міцністю, перевіреною часом. Окремі будівлі не можуть похизуватися тим самим. Протягом наступних років ми маємо відповідально підійти до проектування міст, оскільки як тепер, так і в майбутньому це матиме величезний вплив.
