У серпні 2017 року Mistosite поговорив з представниками ключових міських ініціатив та організацій Одеси про їхній досвід, невдачі та лайфхаки у міському активізмі.
Олександр Славський є програмним директором Impact Hub Odessa. Це креативний простір і центр соціальних ініціатив, заснований в Одесі 2013 року, який надає майданчик для роботи і супроводжує проекти від ідеї до реалізації. Він входить у глобальну спільноту Impact Hub, що складається з більше ніж 60 хабів у всьому світі.
Про Impact Hub
Impact Hub виник у відповідь на бажання жити у кращому місті та країні. Інших точок для об’єднання громади не було, а запит існував. Люди вирішили, що більше не хочуть бути лише біологічними машинами: їсти, спати, одягатись і подорожувати двічі на рік, а хочуть робити щось для міста й держави. Вони приходять сюди та формують той Impact Hub, який ви бачите зараз.
Потрібно бути чесними і транслювати лише те, в що ти віриш. Для нас важлива цінність — це відкритість, обмін інформацією, досвідом, отже, доводиться постійно розкривати карти. Ми описуємо всі наші програми і готові навчати. Жодних комерційних таємниць чи секретів.
Звісно, екологічна відповідальність: ми збираємо пластикові корки, сортуємо сміття, підтримуємо переробку пластику. Ми забороняємо організаціям, що проводять у нас заходи, використовувати пластикові палички для змішування; намагаємось заохотити людей використовувати багаторазовий посуд. Пропонуємо людям приходити до нас і набирати питну воду.
Про поради міським активістам
Дуже часто урбаністику сприймають, як мурали або розмальовування, наприклад, трансформаторних будок. Це має досить незначний вплив на місто та його жителів. Отже, перш за все, варто відходити від простих до складніших проектів. По-друге, складні проекти завжди варто починати не зі зміни простору, а з діалогу. Наприклад, урбаністика – це не просто перекрити дорогу та зробити її пішохідною. Першими противниками будуть саме жителі цієї вулиці. Потрібно з ними розмовляти. Набагато важливіше говорити і, можливо, потім не зробити, ніж зробити мовчки. Інакше це сприймається вкрай негативно, виникають конфлікти.
Ми почали діалог на досить високому рівні про майбутнє міста, про його розвиток. Ми запрошуємо, і до нас приходять: представники органів влади, бізнесу, громадські активісти чи історики, іноді, діячі культури. Виявляється, всі вони думають про щось хороше, але розуміння цього хорошого у всіх різне. Як знаходити консенсус, якщо навіть найменші рішення – це важко? Я рекомендую цей лайфхак – говоріть з людьми, з місцевими жителями. Не потрібно думати, що світ обмежується фейсбуком та активістами. Коли почали працювати зі сквером, думали, що потрібно посадити дерева. Провели опитування і з’ясували, що у людей менший запит на озеленення, але їх цікавить зовнішній вигляд дитячого майданчика. Говоріть – багато відкриється.
Про комунікацію з органами влади
Діалог з владою потрібно налагоджувати, відмовившись від ультиматумів, вимог, навіть від бюрократії. Ми намагаємось досить швидко подолати бар’єр між бюрократичним та особистим спілкуванням, коли напряму контактуємо з заступником мера й обговорюємо проекти та ідеї. Я думаю, так само й з бізнесом. Варто спробувати включити людей не як функції, а як людей.
Якщо ви спілкуєтесь чи намагаєтесь налагодити партнерський діалог з владою, доводиться відмовлятись від ідеї публічних протестів. Це така специфіка вибору. Ми намагаємося створити інший майданчик для альтернативного діалогу, менш конфліктного, більш конструктивного. Тут відбуваються обговорення реформи системи охорони здоров’я (не просто круглі столи, а робочі зустрічі), реформи освіти, обговорення молодіжної політики.
В деяких випадках, я б не заперечував об’єднання жителів: ламати паркани, проводити ще якісь більш радикальні акції. Але мені не хочеться, щоб одна функція замінила іншу: хтось контролює владу, хтось протестує. І це добре, Україна не була б такою, місто було б іншим, якби цих людей не існувало. Обидва шляхи правильні.
Про інституалізацію
Я б розпочав із запитання «навіщо?», а не «як?». На кожному етапі для різних цілей потрібен інший тип організації. На певному рівні (наприклад, на стадії молодіжного активізму) обговорювати сталий розвиток організації, можливо, не потрібно. Натомість, варто займатися розвитком спільноти і теми. Іноді я закликаю відмовитись від пошуку фінансування для своєї організації, створення команди, вивіски на дверях і перейти до суті, що має бути стійким. Умовно, ми підтримуємо будь-яку молодіжну активність не залежно від її організаційно-правової форми та наявності коштів.
Якщо ж люди претендують на значний вплив, варто переходити до інституалізації. Це, звісно, складне питання лідерства: якщо в команді, наприклад, працює семеро людей, то питання лідерства не стоїть. Але коли команда збільшується до сімдесяти людей і всі мають різні завдання, то розділення лідерства — це важлива тема, яка потребує інших якостей від керівника.
Лідер, як і команда, повинні змінюватися. Системи мотивацій стають іншими: зростає роль фінансової мотивації, звітності, бюрократії. Якщо раніше ми сиділи в одному кабінеті за одним столом і все обговорювали -і було просто без жодних внутрішніх інформаційних ресурсів, — то згодом потрібно було продумувати канали комунікації таким чином, щоб вони були комфортними для всіх учасників.
Все потребує навчання та сміливості у прийнятті рішень. Я би застосував досвід та підхід бізнесу. Там є стадії переходу. Керівникам ініціативи, яка задумується про інституалізацію, варто пройти бізнес-курси на тему: «Як керувати організацією, що збільшується? Як налагодити процеси обміну інформацією?». Я постійно їжджу на таке навчання: ти ніколи не задумуєшся, що потрібно зробити, аби шістдесят людей були в курсі всього, до того ж, інформація має бути розподіленою. Це ціла система, яку потрібно побудувати. Загалом, якщо ви не навчаєтесь і не змінюєтеся, то врешті-решт, на жаль, застарієте й будете не потрібні цій справі.
Про складнощі та зміни
Наша система планування досить своєрідна. Маємо свободу в керуванні фінансами, залученні співробітників і спільнот, можемо оперативно реагувати на зміни та корегувати свою діяльність. З того, що б я змінив — мабуть, більше працював над розвитком команди та людей, які задіяні в проектах. Це дуже важлива складова, яку усвідомлюєш постфактум.
Протягом перших двох років ми були досить незрозумілі для більшості людей: шукали шлях, як розповісти про себе. Тому все, що стосується позиціонування, варто продумувати в момент створення. Ми завжди це ігнорували, вважаючи, що будемо робити, а люди самі це зрозуміють та сприймуть.
Я хочу, щоби всі усвідомлювали: будь-які інноваційні проекти — це невдачі та ваша реакція на них. Ми працюємо в тій сфері, де нічого не зрозуміло. Наприклад, нам перші три роки не вдавалось говорити про соціальне підприємництво. Не надто добре вдається співпрацювати з бізнесом. Ми б хотіли це покращити. Бізнес часто демонізують, але це, насправді, драйвер змін.
Зараз ми не можемо говорити про віддалені цінності та підходи (цінності спілкування, екологічний підхід). Чому? Не знаю. Можливо, наше суспільство — не про цінності, а, можливо, ми ще не знайшли спосіб, як розповісти людям про них. Насправді, у нас існує такий міні-цвинтар соціальних проектів та ініціатив: фейсбук-сторінки різних проектів, де я адміністратор, і там вже рік або два нічого не відбувається.
Про невдачі
Перш за все, не варто говорити про проблему чи займати певну нішу й не досягати результату. На жаль, у нашому суспільстві побутує така профанація діяльності, коли дій багато, а результату — нуль.
Якщо ви «здохли» десь посередині шляху, якщо щось пішло не так, якщо не можете щось робити, краще скажіть вголос: «Я втомився. Вибачте, я цим займатись не буду. Хто захоче взяти — ось вам усе». Я не буду говорити про банальні речі, що варто пошукати в собі мотивацію, додаткові ресурси (це очевидно). Але коли ви не можете цього знайти (а таке трапляється), то відмовтеся. Просто будьте чесні з собою та з аудиторією. Ми, наприклад, у хабі практикуємо такі коротко-, середньо-, чи навіть довготривалі відпустки на чотири місяці, щоби людина йшла, вимикала телефон і сама себе переосмислювала.
Про успішність проектів
Успіх для проекту — це досягнення певної цілі чи хоча б наближення до нього. За цим стоїть багато складних речей: на скільки можливо досягнути результатів у тій чи інший сфері. Успіх наших програм ми вимірюємо змінами, що відбуваються з людьми, які приходять. З’явились активісти у молодіжній сфері, освіті — значить певного результату, ефективності, рівня успішності досягнуто. Якщо не виникає спільноти навколо ідеї, концепції чи теми, тоді вона, мабуть, не актуальна, не своєчасна. Спільнота — теж показник успішності міських проектів. Зазвичай, важливо згрупувати навколо себе людей, яким твоя ідея близька.
Про майбутнє
Щодо майбутнього, то є певні тенденції, які будуть продовжуватись — наприклад, включення глобального великого бізнесу у вирішення соціальних та культурних проблем. Це можна помітити вже зараз: «UNIT.City», «Креативний квартал».
З політиками взагалі незрозуміло. Мені здається, ми ходимо по замкненому колу вже 26 років. Проте децентралізація та посилення ролі міст — теж тенденція, це вже відбувається і відбудеться найближчим часом . Помітно, що у міст з’явилися гроші та прозорі бюджети, а у жителів — мотивація комунікувати з представниками влади. Це теж позитивна тенденція, що призведе до виникнення політичного і соціального життя всередині міст.
Є ще одна стійка тенденція. На жаль, і Україна, і світ знаходяться у непередбачуваному стані. Ми маємо бути готовими, що все може змінитись; бути готовими зрозуміти та вчасно розібратися, що робити далі.
