Короткострокова оренда житла може набувати різних форм, задовольняти дуже різні потреби, створювати проблеми для одних людей і вирішувати їх для інших. Для когось це — один зі способів зекономити в подорожі або познайомитися з архітектурою міста «зсередини», для інших — вигідна інвестиція. Однак є люди, для яких оренда житла на добу — можливість не провести ніч на вулиці.
Найбільш звична для багатьох людей форма короткострокової оренди — житло, яке ми знімаємо під час подорожей. Коли ми приїжджаємо в нове місто, то заселяємося в затишну квартиру або кімнату, часто в центральному районі — адже в будь-якому разі це обійдеться в кілька разів дешевше, ніж зупинитися в готелі. А ще особливо романтичний бонус — зупинившись у квартирі, ми можемо хоча б уявити, як влаштоване буденне життя в цьому новому для нас місті, зловити його «вайб».
Слухайте також:
Подкаст про урбаністику «Ринок вирішить?»
Найвідомішим сервісом, через який можна легко забронювати подобове житло практично будь-де, є AirBNB. Свого часу весь світ просто закохався в цю платформу: турист_ки* отримали змогу знімати дешевше житло й отримувати автентичний досвід від подорожей, а власни_ці та орендатор_ки квартир змогли трохи заробити, здаючи вільну кімнату в своєму помешканні. Проте у 2020 році картина вже не виглядає так ідилічно, і все більше міст у світі починають вводити обмеження на діяльність AirBNB.
Платформу справді є за що критикувати, адже вона є частиною шерингової економіки і не надає гарантій безпеки жодній зі сторін. Так, орендар_ки почали cтикатися з шахрайствами й аферами, що процвітають завдяки платформі. А мешкан_ки і власни_ці приміщень, в свою чергу, почали скаржитися на зруйновані квартири, поламані меблі та галасливі вечірки. Проте, окрім цього, популярність AirBNB має і більш глобальний вплив: у багатьох містах ціни на короткострокову оренду житла призвели до зростання середньої ціни на житло в районах, де попит на AirBNB найбільший. Траплялися навіть випадки, коли лендлорди, зрозумівши, що зароблятимуть набагато більше, якщо здаватимуть житло в оренду подобово, почали виселяти постійних орендар_ок, аби звільнити місце для турист_ок. Окрім власни_ць поодиноких квартир, на ринок подобової оренди прийшли великі компанії та банки, що інвестують у нерухомість і викупають цілі будинки.
Читайте також:
Сквоти в місті: житло, активізм, нерівність
Для того, щоб уникнути негативних наслідків від AirBNB, деякі міста почали банити платформу або вводити обмеження на її використання. Наприклад, у Барселоні кожна квартира, що здається в оренду подобово, повинна мати ліцензію від муніципалітету. Брак такого дозволу веде до високих штрафів, але самі ліцензії не видають з 2014 року — таким чином кількість квартир, що здаються в короткострокову оренду в місті, залишається сталою. Інший спосіб боротьби зі зростанням цін на житло — обмеження часу, впродовж якого приміщення можна здавати подобово. Так, в Амстердамі квартиру можна здавати турист_кам тільки 30 ночей на рік (за браку дозволу на інші умови). В Лондоні цей термін обмежено 90 днями на рік.
Затишок, як удома
В Україні органи влади не контролюють ціни на орендне житло, а власни_ці переважно ніде не реєструють орендні квартири і будинки. Так, поруч з AirBNB існує безліч інших ресурсів, на яких можна знайти житло на кілька діб. На сайтах для пошуку житла поруч розміщуються оголошення елітних котеджів і хай-тек апартаментів у стилі лофт. А також на сайтах є інформація про гуртожитки або хостели для робітни_ць — переважно це звичайні квартири, в кімнатах яких стоїть по кілька двоповерхових ліжок і робочий стіл.
Зазвичай у хостелах живуть люди, які працюють на будівництві, у супермаркетах, офіціант_ками в кафе і ресторанах або охоронцями. Вони приїжджають у великі міста у пошуках роботи. Зазвичай оплата цієї роботи не дає змогу орендувати квартиру або кімнату довгостроково, бо для цього потрібно заплатити щонайменше за місяць наперед, а також внести завдаток або і комісію рієлтор_ок. Саме тому люди часто вимушені заселятися в найдоступніше житло — хостели та гуртожитки.
Хостели передбачають подобову оплату і короткострокову оренду ліжко-місця. Однак часто вони стають постійним притулком для своїх мешкан_ок. Деякі люди зупиняються в хостелі на кілька днів на час відрядження, а хтось живе там роками. В оголошеннях про здачу ліжко-місця описи виглядають приблизно однаково — мешкан_кам обіцяють гарячу воду, Wi-Fi, необхідну побутову техніку і дружню атмосферу. Деякі хостели шукають лише гостей «без шкідливих звичок». Практично всі гарантують затишок «як вдома», але, попри всі старання, таку атмосферу відтворити не виходить, адже бути вдома — це, зокрема, означає мати впевненість у тому, що наступного дня ти не опинишся на вулиці.
Читайте також:
Зайві в місті: звідки бездомним чекати допомоги
Таку безпеку гуртожитки гарантувати не можуть. Найбільш помітно це стало під час карантинних обмежень в Україні навесні цього року, коли хостели вимушені були закритись або працювати підпільно. Їхні житель_ки опинялися на вулиці або постійно чекали на виселення. У дослідженні Cedos «Коронавірус і безпека бездомних людей: аналіз наслідків пандемії» авторки зазначають, що під час жорстких карантинних обмежень у Києві зросла кількість бездомних людей. Зокрема, на вулиці залишилися колишні мешканці хостелів, чоловіки середнього віку, які працювали на будівництві або у сфері послуг. Деякі з них втратили роботу і не встигли повернутися в рідні міста до скасування міжміського сполучення, а також не могли знайти нову роботу і житло.
Люди, яким таки вдалося залишитися жити в хостелах під час карантину, опинились у вразливому становищі: самоізолюватися, тримати соціальну дистанцію і весь час носити маски доволі складно, коли на п’ятдесяти квадратних метрах живуть разом шістнадцять людей.
Однак проблеми, з якими хостели і гуртожитки зіштовхнулися під час карантину лише накладаються на ті, які вони мали і до того. Зокрема, гуртожитки зазвичай облаштовують у звичайних квартирах багатоквартирних житлових будинків — це йде всупереч останній версії ДБН, згідно з якими заборонено розміщувати хостели і готелі в житлових будинках. Тож навіть поза карантином хостели не є надійним житлом, оскільки більшість із них є просто нелегальними.
Експерт з житлової політики Cedos Павло Федорів вказує на те, що таке вразливе становище малозахищених соціальних груп є наслідком повальної приватизації житла з початком незалежності України. Внаслідок цього держава нині не спроможна забезпечити житлом тих, хто найбільше його потребує.
«Масова безкоштовна приватизація та державна житлова політика, спрямована на підтримання приватної власності на житло, створили ситуацію, в якій інші форми володіння житлом непопулярні та маргіналізовані. Приватизація житлового фонду означала, що держава й міста втратили можливість безпосередньо забезпечувати житлом тих, хто його потребує. Ті нечисленні гуртожитки, які все ще існують, теж підлягають приватизації і скоро зникнуть. Натомість державні житлові програми спрямовані на субсидування приватної власності для кількох сотень сімей у рік. Водночас житловий фонд соціального призначення не будується і не виконує навіть ролі „подушки безпеки“ для найбідніших та соціально незахищених людей. Приватний сектор оренди монополізований дрібними орендодавцями — приватними особами, які приватизували, успадкували, або придбали це житло і тепер є орендодавцями. Їх низькі витрати на володіння (ліберальне податкове законодавство, брак плати за землю, відрахувань на капітальні ремонти та система субсидій на оплату житлово-комунальних послуг) створюють ситуацію, коли вони можуть встановлювати яку завгодно вартість оренди та залишати помешкання порожніми протягом тривалого часу».
Читайте також:
Світ у віконці: як міські соціальні служби працюють з літніми людьми
Отже проблеми мешканок і мешканців хостелів є системними проблемами, які можна вирішити на рівні державних політик. Наприклад, через створення соціального житла, яке органи місцевої влади здаватимуть в оренду за цінами, нижчими від ринкових. Проте зараз для багатьох людей хостели і гуртожитки залишаються єдиною можливістю мати дах над головою. Адже ціна двох місяців проживання і вартість ріелторських послуг, які потрібно сплатити, аби тільки зняти квартиру на тривалий термін, є неспівмірними з мінімальною заробітною платою.
Матеріал є частиною Українського урбаністичного форуму 2020, який через карантин і пандемію проходить онлайн. Форум організовує аналітичний центр Cedos за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля. Ілюстрацію цієї статті готувала Ганна Іваненко.
