Міхаель Енгель закінчив архітектуру в Університеті Дрездена. Він працював над міським розвитком та збереженням спадщини у Німеччині та Південній Африці. З 2005 року у Румунії брав участь у проектах реабілітації історичного центру Сібіу та підвищення потенціалу трансильванських сіл; а також став директором фонду Heritas. У 2015 році почав працювати консультантом проекту GIZ «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини Львова», який закінчився 2017 року. Окрім цього, Міхаель є тьютором Школи CANactions.
У рамках спільного проекту CANactions та Mistosite, в якому ми розповідаємо про життя CANactions, навчання, розвиток міст, країну та можливості позитивних змін, Іван Вербицький поговорив з Міхаелем про процеси трансформацій в Україні та Румунії, стратегії розвитку міст і результати діяльності GIZ у Львові.
Я маю особисту потребу працювати в іншому довкіллі, ніж вдома. Коли вивчав архітектуру і міське планування, з самого початку цікавився міським розвитком у країнах, що трансформуються. У Східній Європі цікаво працювати, бо зміни відбуваються швидше, ніж у багатьох інших регіонах світу. З іншого боку, Східна Європа дуже близька до звичних мені європейських стандартів. Це не так далеко, як міста в Африці, Південно-Східній Азії чи Індії.
Про схоже і відмінне між Румунією та Україною
На жаль, між Україною і Румунією дуже мало відносин. Багато речей є спільними, особливо, у Західній Україні та Румунії. З румунської перспективи, Україна є однією з пострадянських країн і мало чим відрізняється від інших колишніх республік. Великий кордон, але дуже мало туристів, бізнес-партнерств, розуміння іншої сторони. Те саме і з українського боку. Це незнання взаємне.
Я довго працював у Румунії, кілька років — в Україні, і бачу, як все змінюється. З моєї сторонньої точки зору, у двох країнах багато речей є схожими, зокрема, у сфері міського розвитку. В плані законодавства, галузевих політик і прав власності, наявності кваліфікованих людей, балансу правил і відповідальності центрального уряду у порівнянні з місцевим самоврядуванням, політичного впливу, приватного впливу на міський розвиток.
Дуже складно сказати, на скільки румунські міста можуть бути прикладами для українських. На жаль, Румунія не є суттєво більш розвиненою за Україну. Вона стабільніша, не має військових дій, але, навіть через роки після вступу до Європейського Союзу, проблеми такі ж, як і в Україні сьогодні. Це здається дивним.
Членство у Європейському Союзі дає багато можливостей, але використання цих можливостей є викликом. Багато людей думають, що ЄС приходить з грошима на розвиток і це все. Але ЄС приходить також з правилами, стандартами, принципами: ви маєте дотримуватися їх, що не завжди просто для менш розвинутих країн. Потрібно бути готовими до вступу у Європейський Союз в плані менеджменту, спроможності, політичної системи. Існує контроль за виконанням стандартів розвитку. Варто почати використовувати їх іще до вступу.
Про трансформації як довгий процес
Я думаю, Україна зараз на правильному шляху. Трансформації — це довгий процес. Він не відбувається з сьогодні на завтра і, можливо, навіть не протягом десяти років. Потрібно здійснити багато речей, які дуже залежать від загального контексту, політичної ситуації в країні.
Не впевнений, чи наші європейські стандарти завжди добре застосовувати у різних культурах, історіях. Можливо, варто не прямо імпортувати інструменти, а розкласти їх на різних рівнях і адаптувати відповідно до ситуації, щоби потім зібрати знову у загальну картину. Наприклад:
- Національні політики на рівні міністерств створюють рамку для міського розвитку.
- На локальному рівні — рівні проектів — підходи органів місцевого самоврядування є іншими. Вони потребують залучення жителів, оскільки змінюють життєвий простір людей, можливості доступу до інфраструктури та ресурсів.
- Робота зі знаннями, освітньою системою потребує великої особистої залученості, тренінгових курсів, зміни університетських методичок, участі менеджерів освітніх процесів.
- І також поінформованість: ви не можете застосувати інструмент, якщо люди не знають, чого вони потребують. Поінформованість є дуже важливою.
Що ми намагаємося робити і у що я вірю, — це не лише давати і говорити, а працювати разом з українськими партнерами, щоб побачити ширшу картину. Звичайно, є не лише історії успіху, але й експерименти, обмін досвідом, намагання знайти свій шлях.
Про вдалі приклади змін в Україні
Я можу згадати два вдалі приклади змін в Україні. Це психологічні зрушення в культурі управління — розбудова культури діалогу, коли люди можуть висловлювати свої думки, приходити зі своїми навичками і робити внесок у міський розвиток. Звичайно, здебільшого, це молоді люди, але є також люди середнього віку.
Першим прикладом є Майстерня міста, яка виникла у Львові і сьогодні поширилася по цілій Україні. Це гарний зразок створення платформи для діалогу міських стейкхолдерів, усіх заінтересованих сторін.
Інший приклад — Тепле Місто у Івано-Франківську, яке залучає багато аспектів міського розвитку і змогло об’єднати економічний інтерес з інтересом громадянського суспільства. Це дуже гарний приклад сталого розвитку.
Про перемоги та невдачі проекту GIZ у Львові
Ми думаємо, що проект GIZ у Львові, який закінчився 2017 року, є доволі успішним. Працюючи тут довго, справді можна побачити різницю в поведінці людей, психологічні зрушення, фізичні результати проекту і використання впроваджених інструментів, наприклад, гайдлайнів з дизайну для історичних будівель, Майстерні міста, концепції інтегрованого розвитку, програми співфінансування. Дані моніторингу показують, що цілі досягнуті.
З іншого боку, ми все ще бачимо довгий шлях попереду. Я назву кілька прикладів, у чому ми не досягли результатів, на які очікували.
Дуже фізичний приклад — досі є дуже багато історичних вікон у старому місті, які змінюють на пластикові. Ми весь час боролися з цим через інформування, воркшопи, тренінги, фінансову допомогу, але досі це відбувається дуже часто. Люди все ще замінюють вікна і досі думають, що це дешевше; не розуміють цінності і не знають, де можна отримати допомогу, щоб зберегти і реабілітувати старе вікно. Це дошкуляє. Однак, Львів поділяє цей феномен з усіма східноєвропейськими містами.
Інший приклад — на метарівні. Навіть після восьми років діяльності все ще недостатньо міжсекторального та багатосекторального мислення в людей з міської ради. Воно передбачає, що ви обдумуєте свій проект з іншими департаментами. Знову, у порівнянні з іншими містами, все достатньо добре. Але могло б ще краще, якби була більш широка, неупереджена співпраця. З зовнішньої точки зору, це досі виглядає несплановано у багатьох випадках.
Про стратегії міського розвитку
У багатьох містах і країнах, не тільки в Україні чи Східній Європі, а й на Заході, стратегії розробляються для того, щоби лежати на столі, а не використовуватися. У Румунії, наприклад, інтегровані стратегії є передумовою для доступу до європейських фондів. Тож, усі міста створили їх, щоби отримати гроші, а не перейматися тим, що написано у стратегіях.
Неформальне планування дуже часто не є частиною системи міського планування. І знову, це не лише в Україні. Однак, якщо ви не поважаєте неформальні правила, нічого не відбудеться. Це дуже м’які інструменти в сенсі примусу; це гайдлайни, червоні лінії. Якщо на них не зважати, то пройти всі формальні процедури планування простіше. Але вони не зможуть врахувати, що ви власне хотіли зробити.
Великим питанням є поінформованість про стратегії. Чим вони є, як можуть допомогти, як можуть бути реальними інструментами міського розвитку й управління, а не лише гарними буклетами. Знову, це не щось особливе українське. На жаль, це трапляється у багатьох містах.
Тим не менш, я досі вірю у стратегії міського розвитку. Створення стратегії як документу збирає разом людей, які раніше не спілкувалися між собою. Дуже часто не так важливо, що в стратегії написано, як важливий сам процес її створення. Люди з міської ради, які раніше не говорили між собою, сідають разом за стіл і обговорюють проекти на прикладному рівні (що і де має відбутися), дискутують з громадянським суспільством. Всі ці процеси є на багато більш цінними, ніж те, що буде написано наприкінці дня. Це також свого роду навчальний інструмент.
Про зміни в Україні
Ви маєте великий шанс працювати у цей момент на цій території у цій професії. Зміни відбуваються швидко у порівнянні з іншими країнами. Бути залученим у ці процеси почесно і відповідально. Я хочу сказати, щоб молоді люди залишалися тут або вчилися закордоном і поверталися. Працювати для міст, для держави, для суспільства; застосовувати свої навички, використовувати шанс.
Дуже часто я маю відчуття, особливо, там, де життя і боротьба, що мова йде не про півроку, рік чи два. Ми працюємо над процесами, змінами світоглядів, культури, законів. Це справді потребує багато часу. Можливо, навіть одного покоління не є достатньо, особливо, в таких умовах. Потрібен час, потрібна витримка. Такі речі не змінюються за ніч.
Багато людей у місцевому самоврядуванні, громадянському суспільстві мають враження, що справи йдуть зле, що є проблеми. Але, з моєї зовнішньої точки зору, справи стають значно кращими. Міська рада Львова, і це можна застосувати й до інших міст, здійснила великі гарні зміни. Це справді фантастично! Надіймося, що це буде продовжуватися.
